№212 сидиш собі так в катері

.. весь такий розслаблений, майже засинаєш..
навколо тільки море - дихає, танцює, хвилює..
його безмежна синява зливається з небесним горизонтом..
на хвилину навіть здається, що ти повністю щасливий і тобі більш нічого не треба.. нірвана майже..

№209 коли вечір закінчується поезією

Емоційно.. трохи терпко.. до мурашок по шкірі..
Дякую Ірина Цілик

№208 ще трохи арт-теріапії

там високо вітер своїм
велетенським котячим язиком
злизує ніжно білі хмари
наче густі вершки з тарілки неба
на їх місце ліниво
приповзаюсь сірі хмари
брудні
наче вату посипали срібною сажею
сонце  дотанцьовує
на моїх віях
та починає грати у піжмурки
ховаючись за першу хмару
потім другу, четверту
ранок непомітно закінчується
прощається
махаючи волохатою лапою
та плавно виходить за куліси
і на сцену
впевнено піднімається день
сонце палає
все вище розпливається над горизонтом
гарячий вітер пальцями
перебирає листя на високих деревах
як невидима дивна істота
трохи душне повітря
воно пахне жовтими квітами
стиглими чорними черешнями
шкіра парує жарким літом
підсоленим хвилюючим морем
трояндове варення
відкрите самотньо мріє на столі
маленький полосатий тигр
мирно посапує в кутку на дивані
за вікном ще липень
напевно буде дощ
а може і довга злива..
©Галя Похила

МК з аквареллю

коли щось справді любиш, то знайдеш для цього час
і ще трохи маніакального терпiння, допомоги і щось може вийти
може не супер з першого разу
акварель вона така цікава - не легко одразу приборкати

Живеш собі, живеш, а потім помер. Посковзнувся у ванній, впав, вдарився. Ще хвилину тому був, а тепер вже немає. Залишилось простирадло, на якому ти спав, недопалки в попільничці, волосся на одязі, монети в кишені - пару годин тому ти ще тримав їх в руці, а тепер лежиш і не дихаєш. Комп'ютер ще включений. Хтось пише тобі повідомлення. Дзвонить. Хтось думає, що скаже тобі щось важливе. А це вже зовсім неважливо..