Тебе ж ніхто не чує
Не розбивайся
на уламки гострі
бо хто усе збирати буде
Чуєш мене, не фарбуй
у чорний
мої єдині квіти
бо порошку не вистачить
усе відмити
Не проливай
швидкі солені ріки
Чи хочеш ти
у них мене втопити
до самого темного дна
Прошу тебе не треба
мене так мучити щодня
Ти ж знаєш, що сили
вже майже немає
Я рахую хвилини
до самого кінця
Пробач, що не змогла
зробити те, що просиш
та я прошу тебе
звільни мене з вогню
що випалює все у пустелю
та тихо відпусти
І подаруй мені свободу..
© Галя Похила
Немає коментарів:
Дописати коментар