тільки прямо в серце
Встроми ніж у спину
трошки лівіше
Виривай мою душу
щоб нічого не лишити
Бо я сама не зможу
Тільки не треба
вбивати мовчанням
своєю байдужістю
Це довго, занадто
болить до нестями
до безкінечності
А ти живи вічно
Ти не помирай
бо твої слова
вони як свіже повітря
яким можна дихати
Без них задихаюсь
шия в уявній петлі
Сиджу на вікні
а світла від міста не бачу
лиш тіні одні
Повільно сповзаю
по вогкій зелений стіні
як сліди останні
щезаю тихо вночі..
© Галя Похила
Немає коментарів:
Дописати коментар