Душа

Я це не тіло моє

Я це Душа

В тілі закладена

Наче в живому полоні

Відчуттями наділена 

Шаленими

від абсенту п'яними

Я це Любов

моя любов до всесвіту

моя любов до тебе

Така жива та гаряча

ніби лава вулканічна

Сонця жар вечірній

в небі мовчки палає

Так часом вночі

Душа стає вільною

Коли приходить сон

Її він витягує

З тіла майже нерухомого

Своїми липкими 

як желе кінцівками

На волю самотньо

Униз відпускає

І падати проситься

А вітер пронизливий

Вривається в душу

Все змінює 

Вщент розбиває

Мати б хоч крила
Вільно розправити
вгору до неба полетіти
шалено так хочеться
Навчитися глибоко дихати
своїми чуттями

Відчувати твою присутність
з вітру твоїм подихом
теплим огорнутись
Обнімати своїми словами
Десь там
під самими небесами
© Галя Похила